Білу гриву зима розпустила,
Розвіває її заметіль.
І не видно Селени-світила,
Тільки сніжна встеляється сіль.
І в душі хуртовина тривоги,
Хоч давно відпустила його.
Крає серце від леза дороги,
І думки, й відчуття на арго.
Задаю риторичне питання:
- І для чого минуле мені?
Все! Не буду я більше, востаннє!
Але ж бачу: вже близько вогні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773038
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2018
автор: Світлая (Світлана Пирогова)