[youtube]https://youtu.be/hTTWi-Ap9DI[/youtube]
У хаті прибрано. Рідзв'яник
зацвів квітками на вікні.
Вже вечоріє над хатами,
легким серпанком димарі.
У кухні страви запашіли,
в каструлі булькає кутя.
Пшениця, мов бруньки весняні
розкрилась в пахощах зернят.
В макітрі мак свого чекає
й горіхи лущені лежать.
Запахло в хаті рідним краєм,
грибів карпатських аромат.
Лягла святкова скатертина,
немов засніжені поля.
Їде вечеряти родина,
бо в чужині усі - рідня.
Сідає мати з сином впоспіль,
бабуся лічить скільки страв,
Згадали рідний свій Тернопіль,
і тих, кого вже Бог забрав.
І я, неначе човник в морі,
немов радію чи пливу...
Уже тринадцятий минає,
як подалася в чужину.
Сідає з нами літня жінка,
Її осиний ніжний стан
такий тендітний, вся привітна,
В очах - любові океан.
Четвірко діток, вже дорослих,
Майдан один з них перебув.
Найстарший мовив: «З мене, досить!»
Поїхав нишком на війну.
І мій побачив теє пекло...
Молила Бога, бо один.
Щоби прожити в світі чесно,
За Україну, йшов мій син.
Сумний Святвечір. Зірка сяє
і спить Ісусик в ясельцях.
Молитву тихо починаєм,
Також помилуй, Боже, нас.
І ще: "Не вмерли - слава й воля..."
Співаєм за столом усі,
Щоб для дітей щаслива доля
була здобута у борні.
І щоб на рідній Батьківщині
цвіла калина й зелен-гай.
Молись сьогодні до яскині,
молитву з нами починай.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773001
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2018
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА