Ми знаєм всі,що люди різні:
Є добрі, щирі і прості,
Та є і інші - недоступні,
І гордовиті,і лихі...
Якось я в прозі прочитала,-
Про те,як хлопчик-сирота,
Їхав кудись міським трамваєм,
Й ніхто уваги не звертав...
Він примостився на сидінні,
Сидів зажурений й мовчав,
Неначе плавав в хмаровинні,
Про що він думав,ніхто не знав...
Коли лишилось дві зупинки,
Трамвай вже майже опустів,
Лишились в нім лише дві жінки,
І хлопчик той також сидів...
Коли одна із жінок вийшла,
Гукнув кондуктор і спитав:
-Ви,пані,хлопчика забули,
А він,зіщулившись дрімав...
Жінка спинилась,озирнулась,
Гидливо мовила: "Ви що?..
Отой обідранець вонючий,
Бродяжок в мене не було"...
Тоді кондуктор до хлопчини,
Зовсім близенько підійшов:
-Ти що,маленький,загубився?
Де ти живеш?..-спитав його.
-Я?.. Я нічий!?. В мене нікого
Уже нема...Я їду сам...
-Яка зупинка?-той до нього,
Дивлячись лагідно спитав...
-Моя зупинка,-каже:"Небо!"
Там моя мама,-він додав...
-Туди ж доїхать неможливо,-
Знову кондуктор відказав...
Тоді і інша пасажирка
Теж до хлоп"яти підійшла...
-Як тебе звать? -спитала жінка.
-Дмитриком,-мовило хлоп"я.
-Це я до мами, тьотю,їду...
Туди, на небо, там вона...
Допоможіть мені ви,тьотю,
Ви там були?.. Є там вона?..
-Ні,не була...Але я знаю,
Коли і як туди дійти.
Ходімо,Дмитрику, зі мною,
У мене будеш жити ти...
А прийде час,підем на небо,
І маму там віднайдеш ти...
Але покищо тут жить треба,
Й пам"ять про маму берегти...
Хлоп"я притиснулось до жінки,-
Так як до мами у свій час,
А та,лиш гладила голівку:
-Не бійся! Все буде гаразд!..
А на кінцевій вже зупинці,
За руки взявшися зійшли.
Кондуктор вражено дивився,
Сповнювавсь віри і краси...
В нас на життєвому маршруті
Зупинки: "Небо" не буває...
Та Віра є, Любов й Надія-
Що людям щастя добавляє!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772898
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2018
автор: геометрія