Так важко іноді …Мало справжніх друзів…
Так сумно усвідомлювати це.
Чомусь в душі немов по битій смузі,
Відгомін дум таких несе…
Всі хочуть вигоди,і ловлять з того мить,
Коли чогось доб'єшся, жаба давить.
І совісті немає або ж спить,
Коли нахабно у пріор її не ставлять…
Й ненавидять тебе за те, що хтось похвалить.
Зневажають за те, що ставиш ти мету,
Добитися чогось, щоб не загнутись
В буремній метушні дійти дорогу цю!
Немає вірних друзів! Просто зрадять!
Кістки промиють за спиною,
І в цьому вся їх суть!
А все тому що чорно заздрять,
Тобі за те - що вони по іншому живуть!
За те що маєш ти якусь мету.
І не здаєшся щоб там не ставалось.
На тебе дивляться так ніби на чужу,
Хоч через все і навіть не зазналась!
Фальшива усмішка… І це усе що можуть.
Слова фальшиві “Я з тобою”…
Та краще б промовчали… Я ж все бачу!
Та краще розмовляла б я з стіною!
Мерзенно так поводити себе!
Мені однаково !Я цим не страждаю!
Але скажу щоб зрозуміли і мене.
Я бачу правду!Я спостерігаю!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772750
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 22.01.2018
автор: Ірина Олійник