Між каменів сліпих, посеред стін убогих,-
загублені, розгублені,- мовчать:
слова живі - блаженні рани Бога...
Забуті!... Серця вічна благодать.
Покинуті... У суєті вмирущій,-
прокльони під ребро упхали спис!
Отак живем,- розумні-нетямущі,-
і ЩО там хрест? І ТОЙ, що там повис?...
О Магдалено! Рай відкрити серцем вміла,
але не там, за межами планет...
Той рай був у тобі́! І був зі слів та діла,
які тягар хреста здіймали догори...
.................................................
Між каменів сліпих сліпіші тільки люди,-
нашіптують, злословлять на біду...
Шукають чудеса. Та от чудес не буде!
Немає дива там, мурують де стіну...
Слова - любов! Тотожність... Аксіома.
Знак влади, тетрапод, найбільше поміж див...
Хоча печуть до крові збиті ноги,-
лиш сіючи любов - збереться щедрість жнив.
21.01.2018р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772674
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.01.2018
автор: Іванюк Ірина