Грозовою тишею звисає
І печаль очей проводить вслід
Я тебе приречено кохаю,
Ти уяви мій безжальний плід.
Впевнено шукаю в перехожих
Знаю, що ти є, ідеш в світи,
Вірю, що дві долі наші схожі
І що ти не витвір самоти.
Ти мене напевне відчуваєш
Й серце твоє щемно теж бринить,
Ти не вигадка. Все наяву і знаєш
Вже заради цього можна жить.
Дякую Ліні Костенко за ідею написання вірша.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772597
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.01.2018
автор: Олеся Лісова