Горобино,горобино,
Вірна подруго моя,
Чому так несправедливо,-
У житті нашім бува?..
Він любив і я любили,
Де ж взялася ця війна?..
Нас навіки розлучила,
Я лишилася одна...
Україно, Україно,
Рідна донька я твоя,
То чому ж ти допустила,
Що стражда твоє дитя?..
Не одна така я нині,
Подивися навкруги...
Тебе ззовні й всередині
Давлять злії вороги...
Чом народ свій розділила
На багатих й бідняків?
Об"єднати не зуміла
Своїх доньок і синів...
Похилилась горобина,
Як почула ці слова,
Їй здалось,що й вона винна,
Що країна ледь жива...
Плаче дівчина за милим,
Він в землі сирій лежить...
Співчува їй горобина,
І душа в неї болить...
Зажурилась Україна,
Її доньки і сини,
Бо жура людей накрила
Від неправди і війни...
-Горобино,горобино,
Про біду всім розкажи...
Врятувати Україну
Своїм духом поможи!..
Зашептала горобина:
-Об"єднатися пора,
Захистити Україну-
Задля Правди і добра!
За кордони не спішити,
Не для нас тамтешній рай,
І народ свій захистити,
Свою землю й рідний край!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772587
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.01.2018
автор: геометрія