З часом світліє та мить, коли
як у воду в старість влетиш.
Впадеш з каменем прив'язаним
до душі, наповненим усім тим
що ти пройшов і що пережив.
Хоча й спробував всякого ремесла,
розписав світ з голови до ніг —
ніг Господа і голови доньки.
Зумів за собою юрбу потягти,
але плавати не навчивсь.
Проте це не кінець і не смерть,
це метафора і забобон.
Бо молодість хоч і минула
а любиш життя ще більш.
Ким ти станеш, коли виростеш,
коли випливати, а бачиш дно?
ти або лід, або лайно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772546
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 21.01.2018
автор: Олександр Жилко