Все так болить, що душить ніби дротом.
Все так горить,і змішує з болотом.
Ніби не я, а намальована чужинка.
У дзеркалі відображає половинку.
Я десь блукаю темними ночами.
І бачу в снах, що за плечима все краями.
Нема кінця моїм блуканням серед ночі.
Я ніби щось шукаю і голосю.
Зірок нема, нема дороги перед носом.
Я як туман, не знаю де мене заносить.
Навколо сніг, і руки холодом покриті.
Але душа все рве нитки бо хоче жити.
На осліп йду,я всеодно найду коріння.
Не зупинюсь, бо це є ціль мого свавілля.
Сила в серцях, і сльози на щоках замерзли.
Я як струна,що грає покликом до неба.
Ти покажи, де шлях написаний книжками.
Ти намалюй, дорогу що пройде між нами.
І напиши, слова на скрипці що співає.
Я все візьму, для себе я давно все знаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772466
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.01.2018
автор: LIV13