Повільно крокуючи містом вечірнім,
Я грію долоні під світлом ліхтарним.
Містичним здається усе й неймовірним,
Ліхтарне тепло – лише хибна примара.
Всі люди як люди – кудись поспішають,
А я, мов романтик, на думці зависнув,
Що я вже насправді тебе не кохаю,
Забути тебе іще зовсім не пізно.
Ти можеш назвати мене егоїстом,
Сказати, що час витрачала даремно,
Та знаєш, у серці твоєму так тісно,
Там знайдеться місце для всього, крім мене.
Для чого ж тримаєш мене біля себе?
Для квітів? Обіймів? Розмов телефонних?
По звичці мене обіймати не треба,
Ти краще знайди собі когось нового.
Я містом крокую, вже зовсім стемніло.
Спустошення дивне в собі відчуваю:
Осіння пітьма, проникаючи в тіло,
Повільно собою тебе витісняє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772220
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.01.2018
автор: Olga Rain