Добий мене, спали й розвій по вітру попіл
Щоб точно вже назад не повернути
Аби крізь крізь серця біль й від люті
Вже й вибору не стало - крім забути
Бо я дурний, я впертий та дурний
Хоч знаю все й чудово розумію
Що треба плюнути, розтерти й далі йти...
А я дурний плекаю ще надію
Ну в біса ж це???? Та чим ж ти так від інших краща???
Нічим!!! Лиш тим що так для себе я рішив!!!
Та я дурний, упертий та дурний
Що ж визнаю, я помилку зробив(
Він ж - мудрий, він сказав "як ж ти достала"
Оце так стиль, я б точно так не зміг
Тому мене добий, спали, розвій по вітру...
Йому ж усе життя цілуй підошви ніг
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771802
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.01.2018
автор: Вітрисько