Добро та зло… Святенництво і гріх…
Плід пізнання, чи… Яблуко розбрату
Ти надкусив… Чи й проковтнути зміг,
Та все ж лежиш на кам’яному кариматі.
***
Ти міряв світ, шугаючи крильмИ,
Співали в серці флейти та волторни…
Пір’їни, мов мережені з пітьмИ –
Ти так пишався, що вони вуглисто-чорні.
Шукав когось… Губив… Знаходив знов…
Їм простягав, а пальці ледь тремтіли,
М’які та ніжні, схожі на любов,
Чи на дівочу цноту і сліпучо-білі
Тендітні крила… Хтось і приміряв,
Та… Чи боялися злітати в простір,
Чи, може, вигляд дивний налякав,
А чи твогО дарунку не підходив розмір…
***
Тепер лежиш у путах із осуд,
Мов чагарник, твої корчують крила,
А сніжно-білі – втоптані у бруд…
Шмагають батогом… Аби ж лиш тільки тіло…
В однім обличчі судді і кати
Тавром гріхопадіння, схизми, блуду
І серце й душу хочуть запекти.
Та що з них… Не жорстокі… Просто – люди.
Між тьмяних плям покорчених облич
Жаринками очей вхопивсь за небо…
Посвистує шалено лютий бич,
Кат примовляє хрипко
- Треба!
- Треба.
- Треба…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771648
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.01.2018
автор: Синій Вовк