Вдивляюсь у портрети вояків,
Що полягли героями в Донбасі,
Й сльозу ковтаю: за гріхи які
Сини Вкраїни згинули на пласі?
Чому ж не всім болить АТО-війна?
Може, тому й не бачать тих портретів?
Чи знають вони, що таке вина
За крила зламані, потрібні так для злетів?
З портретів – очі – темні, голубі,
Закохані в життя і небо синє.
Вони мені наказують й тобі,
Щоб кожен став землі своєї сином.
Читаю в них не докір – тільки біль,
Який не передать ніяк словами:
Не можуть те пробачити собі,
Що землю не звільнили від навали.
30.12.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771487
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 15.01.2018
автор: Ганна Верес