САМОТНІСТЬ
Самотність- страшніша за заметіль зими
за проливний дощ грозу вітровійну бурю
живцем закопає в темну могилу із туги
із мільйон думок розстріляє встромляє кулю.
Давить, гложе, як мозоль ятриться рана горбата,
всихають твої мізки і тіло... кровоточить серце-
на плечах, несеш каміння... тяжкість кострубату,
розпалений вогонь, не погасить водиця із озерця.
Дика журба - повзучою змією загніздилась у судомі,
старість -не радість, ковток- із присмаком кислуватим,
прикра недоля зупиняє час, сьогодення- паралізує у комі...
і від суєти, життя... мокнеш від сліз птахом крилатим.
Розверне ,на триста шістдесять градусів тебе...
посолить рани і відповіді незнайдеш у мудреця,
до глибокого дна вичерпає енергію у тумани веде...
і шукаєш вихід- із тунелю, Бога- єдину надію життя.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771455
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.01.2018
автор: Чайківчанка