Ну, чому пішов ти в двадцять вісім,
В час, як твої гідність і талант
Вміло поєднались у замісі,
Щоб родилось слово – діамант?
Правди прагнув над усе, не слави,
Україну, наче цвіт, любив.
Вірний син її ти з-під Полтави,
Той, хто ген прароду не згубив.
Ну, чому ламають кращим вісі,
Замість цвіт живить, його скубуть?
Ти прожив всього лиш двадцять вісім,
Та твоєму слову вічність буть!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771120
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.01.2018
автор: Крилата (Любов Пікас)