Застрягаєш у горлі іменем першим тихим.
І не ймуть мені віри грішні, відтак блаженні.
Ти в мені не вогнем, а сяйвом прозорим жеврій,
що із нього почнуться інші – болючим вдихом.
Є така порожнеча, наче глибока прірва.
І коли я впаду, насправді ніхто не зловить…
Ти ніколи не зникнеш, бо не зникає слово
(хто не йме тому віри, хай буде світло й мир вам).
Є самотність така – тонути б у ній тонути.
І діставши до дна, не мати для себе дому.
Обіцяю мовчанку – темну, тягучу, довгу,
доки ім’я твоє не вимовлю як спокуту.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770947
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.01.2018
автор: Катка