Ти мов торкаєшся плеча,
стоїш горою за спиною
й коли на мене всі кричать,
чи намагаються повчать,
ховаєш хутко за собою.
За руку ніби скрізь ведеш,
переді мною зносиш терни,
щоби мій шлях без краю й меж
не сяяв полум'ям пожеж,
не била ніг колюча стерня.
Мій ангел! Провідна зоря!
Твоїм очам я й досі вірю!
Як жити, як тебе нема?
Душа беззахисна моя
під небом безкінечно сірим...
Як виказать свою печаль,
безмежну тугу, сум глибокий...
Хтось знов торкається плеча
і сколихнулася свіча...
то поруч ти - я чую кроки...
/татові/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770832
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.01.2018
автор: Meggi