БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (9)

                   ВУДІ  ПОЛ  ҐРЕЙ

                                         ПОДОРОЖ  У  ВСЕСВІТ

                             ЧАСТИНА  ТРЕТ’Я  ВИХІД  У  ВІДКРИТИЙ  КОСМОС

     -«Дідусю!  А  чому  тут,  у  Всесвіті,  небо  таке  велике,  неосяжне?  Не  відповідай!  Сама  починаю  розуміти.  Коли  з  Землі  дивишся  на  небо  завжди  щось  заважає  –  або  високі  будівлі,  особливо  ж  у  великих  містах,  або,  і,  це  очевидно  основне  –надто  велика  відстань  до  зірок.  Усе  ж  щось,  усе  таки,  заважає.  Сам  космічний  корабель.  А  скажи,  любий  дідусю,  а  чи  не  могли  б  ми  вийти…?
     -«У  відкритий  космос?  Без  проблем.  У  нашій  казочці  –  це  повністю  можливо.  Не  будемо  гаяти  часу.  Ось  тут,  на  поличці,  наші  скафандри.  Вони  дещо  відрізняються  від  тих,  у  яких  справжні  космонавти  виходять  у  простір  Всесвіту.  Наші  напрочуд  легкі,  і  ,  зручні  для  одягання.  Тут,  поруч,  є  два  невеличких  приміщення,  де  ми  зможемо  приміряти  зоряні  костюми.  Зверни  увагу,  що  вони  виготовлені  у  формі  зірок.  Зустрічаємось  через  15  хвилин.  Сподіваюсь  тобі  вистачить  часу  на  цю  приємну  процедуру,  чи  не  так?»  -  запитую.
     -«  Я  й  за  5  хвилин  буду  готова.  Можна?»  -  нетерпляче  запитує  Настуся.
     -«Не  поспішай,  люба.  Це  ж,  усе  таки,  космос,  а  не  прогулянка  до  лісу.  Усі  ґудзички  повинні  бути  защеплені,  усі  частини  тіла  –  прикриті,  усі  ремінці  –  щільно  припасовані.  Ото  ж,  слід    усе  зробити,  як  належить.  І  запам’ятай.  У  нас  попереду  багато  часу.  Не  турбуйся!»  -  заспокоїв  я  маленьку.
     Як  і  домовлялись,  зустрілись  саме  вчасно.  Трохи  незвично,  що  наші  костюми  мерехтіли  у  темряві  неначе  справжні  зірочки.  І  головне  –  це  відбувалося  без  батарейок.  Одним  словом  –  справжнє  чудо.
     -«Ну,  що  дідусю?  Чи  довго  ще  чекати?»  -  запитує  дитина,  ледве  стримуючись  від  нетерпіння.
   -«Короткий  інструктаж.  На  лівому  зап’ясті  у  тебе  є  щось  подібне  до  годинника.  Насправді  –  це  пульт  керування  польотом.  Він  дуже  нагадує  клавіатуру    комп’ютера,  або  телефона.  Усе  продумано  просто,  щоб  нічого  не  забути.  Найцікавіше  те,  що  ти  можеш  відправлятися  у  політ  сама,  без  мене.  Не  хвилюйся.  На  правій  руці  у  мене  є  ще  один  пульт,  яким  я  контролюватиму  твій  політ.»  -  закінчую  я.
     -«Невже  я  можу  сама  відправитись  на  космічну  прогулянку?»  -  питає,  невпевнено,  Настуся
   -«Саме  так.  Не  гай  часу!  Уперед!»  -  і  сам  виходжу  першим  крізь  3  пари  герметичних  дверей.  Від  несподіванки,  після  останніх,  раптом,  провалююся  у  безодню.  Попереджаю  Настусю:
-«Не  роби  різких  рухів.  Ми  зараз  у  стані  нерухомості.»  -  хоча  сам  і  допустився  помилки.
 -«Дідусю!  Тут  так  класно!  Але  вибачай,  я  хочу  як  найдальше  відлетіти  від  нашого  корабля,  щоб  побачити  усе  небо,  без  перешкод.»  -  захоплено  продовжує,  і,  умить  віддаляється  .  Зв’язок  чудовий.  Кращий,  ніж,  інколи  буває,  на  землі.  До  речі,  про  те,  щоб  побачити  усе  небо,  небо  Всесвіту  я  мріяв  протягом    усієї  нашої  казкової  подорожі.  
     Зараз  постараюсь  усе  детально  описати,  нічого  не  пропускаючи.  Наш  корабель  –  десь  там  далеко  наверху.  Не  бачу  і  Настусі,  але  зовсім  не  хвилююся.  Нас  надійно  пов’язує  комунікаційний  зв’язок.
Нарешті  –  таке  враження,  що  я  сам,  самісінький  у  безмежному  просторі  Всесвіту.  Куди  не  глянь    -  темно-синє  небо,  рясно  вкрите  міріадами    мерехтливих  зірок  –  маленьких,  великих,  малюсіньких  –  хаотично  розкиданих  по  неосяжному  полю  незвіданого  світу.  
     -«Настусю!  Як  у  тебе  справи?»  -запитую,  дещо  стурбовано.
     -«Дідусю!  Ти  вибач,  але  я  дуже  зайнята  пізнанням  Всесвіту.  Нам  ще  так  багато  слід  дізнатися  одне  про  одного.»  -  відповідає  моя  розумниця.
     -«Як  знаєш,  а  то  ми  б  могли  відправитись  до  інших  галактик,  планет,  туманностей.  Мені  б,  приміром,  дуже  кортіло  відвідати  Місяць.  До  речі,  чи  відомо  тобі,  що  американські  астронавти,  були  першими  і  останніми,  хто  відвідав  цю  загадкову  нашу  найближчу  сусідку.»  -  продовжую.
   -«Ти  не  жартуєш?»  -  нетерпляче  запитує.
   -«Так,  звичайно,  хоч  зараз.»  -відверто  кажучи  довга  відсутність  маленької  починає  мене  турбувати.
   -«Тоді  я  повертаюся!  Гаразд?»  -  запитує  маленька.
     -«Не  поспішай.  На  екран  дисплея  твого  годинника  виведи  Universe  2022,  і,  натисни  кнопку  «повернення».  Тільки  не  натискай  іншу,  поряд,  «прискорення»,  а  то  мені  прийдеться  потім  довго,  свою  рідненьку  Настусю,  шукати.»  -  напівжартома  продовжую.      
                                                                               -  II  –
     19-30    -  22:00    10.01.2018      Івано-Франківськ

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770656
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.01.2018
автор: Woody Paul Grey