Неокреслене приміщення, неокреслений стіл, неокреслені наїдки на столі і ми двоє – ти сидиш від мене праворуч. Я відчуваю твій погляд на собі, але не повертаю до тебе голову, дивлюсь бездумно перед собою. Ми щось святкуємо. Вчора святкували день народження молодшого сина, 21 рік сповнилося, то може це проекція того святкування?
В мені наростає якась безпричинна стурбованість, то я встаю із-за столу, роблю крок уперед, а потім повертаюсь і знову сідаю за стіл. Та стурбованість в мені наростає, розпирає мене і я не можу зрозуміти її природу.
Раптом красивий чоловічий голос, глибокий і проникливий баритон, співає:
«О любви так много песен сложено,
Но я спою, спою тебе еще одну!».
Ці слова і оркестровий супровід немов вибухають в мені і я ривком вискакую із-за столу, роблю декілька кроків уперед і прислоняюсь до лутки дверей, які з’являються праворуч від мене. Миттю мене переповнює туга неймовірної сили. Якусь мить не розумію про що туга, але зразу приходить розуміння, що це моя туга за втраченим коханням до тебе. Туга переповнює мене, перекручує душу, аж в очах темніє… Приходить розуміння, що всі твої зради, твої підлі вчинки є дрібницями, а от втрата мною мого кохання до тебе є неймовірної сили біда.
Всім тілом відчуваю, як ти підходиш до мене і зупиняєшся. Я, не повертаючись до тебе, не дивлячись на тебе, відкриваю двері і ти виходиш. Закриваю двері, а потім у верхній частині правого кута дверей бачу замок, вставляю в нього ключа і двічі повертаю його. Двері зачинені. А туга немов перетворює мне у деревину і я прокидаюся з відчуттям великої втрати в моєму житті.
Який жахливий сон!
10.01.2018
К.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770610
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.01.2018
автор: Левчишин Віктор