Я рушник вишиваю життя
На своєму життєвому полі,
Ниточками веду в майбуття,
А вони усі різні у долі...
Вишиваю рядки золоті,
Колись з мамою ми вишивали,
І мережки були ті святі,
Ми у них своє щастя вбачали...
Кольорові беру я нитки,
Хочу вишити радужно-світле,
Та кладуться й нерівні рядки,
Як у долі, бува й непривітне...
Ниточки,ви мої ниточки,
Засвітіть мені зорями в небі,
Я широкі й вузенькі стежки,-
Подолаю усе при потребі...
А коли стає важко мені,
Чорним й білим наповнюю поле,
Вишиваю тоді, ніби в сні,
І молюся і Богові,й долі...
А коли поглинає відчай,
Вишиваю тернисті рядочки,
Я мережу війну і Майдан,
Де вмирали і доньки,й синочки...
І рве душу на шмаття мені,-
Від війни,від неправди і болю,
І стають дні і ночі сумні,
Я нитки вибираю у долі...
Підбираю я знов ниточки,
Хочу вишити щось кольорове,
Щоб ясніли усі квіточки,
В рушниках для онуків святкові...
Ниточки,ви мої ниточки,
Засвітіть зірочками в оселі,
Покладу кольорові рядки,-
Для дітей і онуків веселі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770604
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.01.2018
автор: геометрія