Хоч би стояв блакитний дім,
Нарцис палав би у саду.
Я міг злетіти за думками
Та так нікуди не дійду.
Багровий гріє попід снігом,
Немов під чорним, тихим буком.
Як жовтим чується увага,
Лунає лиш тендітним стуком.
Зеленим арфи звуки чути,
Як білим – свист через дорогу.
Малюй фіалкову насмішку,
Лиш чорним не малюй тривогу.
Вже можна було й політати
Рожевим подихом світанку.
Та ноги мої вже – коріння.
Залишусь тут я до останку.
І якби світлим все не було,
Наш світ занадто кольоровий.
Так мало сірого в очах,
Ще й колір людства – це червоний.
Остап Лагойда (09.01.18)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770451
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.01.2018
автор: Sir Agravain