Жара тисне, в вухах шум,
Сонце розігрілось,
Каже вчора мені кум,
Що до моря захотілось.
А я зразу прокрутила
Зараз скажу:-Боря,
Та я жінка твоя мила,
Пусти-ня до моря.
Чоловік, як стовп застив,
Стис в руках відерце,
Як в чоло мене вмастив -
Аж тьохнуло серце.
Ось і вечір, тишина,
Почули погоду,
Я йому чуть-чуть вина -
Дає мені згоду.
Та я жінка нічо собі-
Далеко не дура,
Ще горівки зо грам триста -
І хлопові рура.
Сумка знаю де лежить,
Цілую дитину.
А отут аж кров кипить
Бо до моря - гину.
А чоловік розхропівсь, набрався,
Тай не знає ненька.
Тільки півень обізвався -
Чухнула зраненька.
Стежками блукала, дума, що забула.
Чілка аж на носі,
Та ще замість мештів взула
Мамині галоші.
Ось і поїзд на Одесу,
Мужичок в формі стріча,
Запускає, як принцесу
Та й собі: ,,Ти хто така?”
А я знаю, що то Ганька
Міні юбка, парашути нижче,
В руках чогось, якась банька,
Несеться, аж свище.
В перші двері вривається,
Другі відкриває
Парашутом зачіпається
Отак, розриває.
В друге купе залітає,
Чілку гудзом в’яже,
Труси трохи підвертає
,,Міс я нині’’, - каже.
Окуляри вийма, подивилась скоса.
Без шкельця одного,
Зачіпає їх до носа,
Клоунонада з того.
А поїзд несеться, свище,
З вікна продуває
Парашут чогось ще нижче
Отак. Воздух виробляє.
А ось місто-то Одеса,
Яка втіха! Так буває,
Як МІС Ганька, як принцеса,
В купе сумку забуває.
А купальник й капелюшка
Помчались до Криму.
Все згадала МІС селюшка,
Згадала й хатину.
Та все ж такі таксі взяла
І просто до пляжу,
На березі постояла,
Зараз все розкажу.
Люди добрі! Що я бачив!
Світерок знімає,
Розв’язує гудз на чілці,
Груди піднімає.
Все волоссям об’їзала,
Ще трохи осталось,
Піднімає парашути
Раз, раз-зав’язалось.
Все, як в тому Інтернеті:
Окуляри тягне
Без скла , на ніс зачіпляє,
Як капцями двигне.
І до води, а я бачу
Зривається пляж- Одеса,
Цей купальник цього року
Самий модний в МІС принцеси!
Тут,.як тут їй дзвонить Боря:
- Як ти там, моя Ганусю?
Ось стою я біля моря,
Лізти в воду не зберуся.
Пляж увесь, як той оратор,
Все, як знім- майданчик,
Біля мене оператор
Біга, як пацанчик..
Чоловік в цю мить застив,
Сидить в Інтернеті,
Бачить сумка, біла Гані
У її пакеті.
Прокрутив ще трішки далі,
Бачить капелюшка,
Ось купальник, ось сандалі,
Оце і селюшка!
В середині кров бурчить,
Трохи відійшов.
Чує: ніби хтось кричить,
Це поштар прийшов.
Посилку заносить в хату ,
Чоловік приймає.
- Що є там,- дитина -, тату?
Та хто його знає?.
Бідолаха відкриває -
Купальники Гані.
Кров кипить, перевертає
Усе в чемодані.
Альо, Ганько! Як це так?
То що, в тебе втома?
Чув із моря, що ти МІС,
А купальник дома.
Як зайти тепер в хатину?
Ще й порвана попа.
Щоб ти знала, Ганусино,
Як дурити хлопа.
01.12.2012р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770443
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2018
автор: Володимир Олійник