Тебе вітаю, любий брате!
Давно не чув я голос твій.
Мені так прикро що і досі
У тьмі душевний родич мій.
Ти і уявлення не маєш
Як страшно бачити тебе
У попелясто-сірім схові,
Коли ненавидиш мене.
Ти тінню ходиш попри стіни,
Залізом ситишся щодня.
І поки ти веселість граєш,
Тобою сититься брехня.
Хотів би я побачить знову
Твої зелені, світлі очі
Не хочу вічно чути твій
Безумний рев крізь чорні ночі.
Та холод в серці тебе гріє,
Пітьма як матір вже годує,
Та все ж за люті, сиві болі
Душа твоя чогось шкодує.
Прийми мене нарешті, брате,
Як ти приймав поразки горе.
Дозволь мені уже розчистить
В душі твоїй чорнильне море.
Пусти у свої вуха співи,
Пусти у свої очі радість,
Розвій приємними думками
Цю мимолітну, чорну слабість.
І ти побачиш силу в світлі,
Тоді ж побачиш силу в людях,
Відчуєш їх жагу до волі,
Відчуєш полум’я у грудях.
Остап Лагойда (03.01.18)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770275
Рубрика: Присвячення
дата надходження 08.01.2018
автор: Sir Agravain