МИ, ТАК НЕ БАЧИЛИСЬ,МІЙ ДРУЖЕ ДАВНО...
Ми, так не бачились... мій друже давно-
вже річниця, а немов пролетіло тисяч років,
ти в синю даль голубом змахнув крилом-
час, рікою тече...швидким бистрим потоком.
Люта зима на морозі гострить меч-
підкошує чудові квіти в осіннім саду,
від холоду в'яне пелюстка від хуртеч...
і мліє, завмирає листочок під снігопадом.
Твої вчорашні сліди замела хуртовина,
падає білий сніг -засніжила наш рай...
прийшов час, розлуки вічності стежина...
і в одинокої птахи на душі смуток печаль.
Я ,без тебе злітаю до зір зустрічаю літо...
моя душа виливає океан сліз думи гіркі,
вже іде Новий рік запалює осяйне світло,
а для мене велика втрата снує сірі дні.
Іду, до тебе на могилу несу троянди білі...
в твою пам'ять запалюю воскову свічу,
падає, проливний дощ...мете сніг в заметілі-
і світанкова зоря у пісні витирає мою сльозу.
Ми, так не бачились... мій друже давно-
водоспадом відзвеніла моя весна над берегами,
я, бачу тебе в кольорових снах... немов у кіно-
і зоря, веде до тебе...у сни зоряними стежками.
М. ЧАЙКІВЧАНКА.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770273
Рубрика: Присвячення
дата надходження 08.01.2018
автор: Чайківчанка