Котик у дощу спитав:
—Чом ти плакав, чом ридав?
Через тебе, хоч і трішки,
Але намочив я ніжки.
Дощ веселкою всміхнувся
І до котика звернувся:
— Я не плакав, не ридав,
А картину малював.
Глянь в калюжку, як в віконце,
На малюнку — небо й сонце.
До картини кіт торкнувсь
І розсердився чомусь:
— Мокра чом така вона?!
Розтопчу її до дна!
Розігнався і, щосили,
Заходивсь топтать картину.
Дощик знову засміявся:
— Задарма не намагайся!
На воді — круги барвисті,
І картина — знов на місці.
А ти, коте, неспроста,
Мокрий з ніжок до хвоста!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770261
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 08.01.2018
автор: BeZodnia