Так обережно ходить тільки тиша.
Густішає і глибшає блакить.
По ній вже вечір першу зірку пише,
Чиясь душа на сповіді стоїть.
Іще недавно, угорнувшись в темне,
Вона брела пустелею гріхів,
Та,видно,сповідь справа недаремна –
Сьогодні в неї світлий янгол сів…
Вона знайшла, нарешті, що хотіла.
Лякались тіні вогника свічі,
І котрий раз тріумфувало тіло,
Тепло крила відчувши на плечі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769921
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.01.2018
автор: Стяг