О, як його ж війною обпекло!
Так несподівано, а головне – безжально...
Руки тепер у нього… не було…
Шукав очима… тут вона… лежала.
І холод тіло пронизав до п’ят:
Як буде жити далі він безрукий?
На ноги як поставити хлоп’ят –
Терзався мозок у душевних муках.
Укрила очі сіра пелена,
А там – картина, випечена болем:
Сім’я і шахта, й ця брудна війна,
І ті, хто з ним прийшли сюди з забою,
Щоб Україну-неньку врятувать
Від чорної чуми, що смертю сіє.
Горіло все: земля, тіла, трава –
То «Гради» били «братньої» Росії.
І товпились-пекли його думки,
Аж поки він від них таки отямивсь:
Він зробить все, щоб юні козаки
Не відчували батькової травми.
18.11.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769883
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 06.01.2018
автор: Ганна Верес