[i]Стоять дерева наче кремені статечні,
тримають небо на своїх плечах.
Як мудреці тибетські і поважні
ведуть розмови - мантри по вітрах.
Їм птахи проспівають щось таємне,
якусь мелодію нову талановиту,
і хмари понесуть у нескінченне
той погляд галузками звитий.
А я згинаюся в життєвій круговерті,
бо вир мете серед людського поля...
Сюди пришкандибаю весь такий подертий,
щоб рани залатати їхнім біополем.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769843
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.01.2018
автор: Мандрівник