Певен був, що я значно гірша
Й переконував в тому інших.
Запевняв: «В ній не було світла…
Ні у вчинках, ані в словах».
Усе, що було між нами любов’ю
Чомусь тепер називав по – іншому
Й не раз жалівся своїй наступній
Про незліченність розчарувань…
Не сумнівався: ота наступна
Тобі світитиме яскравіше.
В ній стане вдосталь жаданого світла,
Яке ще вчора в мені шукав…
Та все, що стане начеб любов’ю
Між вами, вибач, назву по – іншому,
Бо ж і в мені колись жило світло
Та саме ти його й затуляв…
Ти зізнавався, що й в тій в наступній,
Ти не знайшов ані крихти світла.
(А що, як в тому не було винних,
Просто не те і не в тих шукав?.. )
Усе, що було ще в ній яскравим
Поруч з тобою чомусь мертвішало
Й вона з душею втікали навпомацки…
От тільки ти їх наздоганяв.
А я вціліла відкрившись іншому,
Бо ж віддалік, знаєш, - тіні слабшають…
В його очах – я є значно кращою,
Аніж хотілось б того самій.
Та я б не взнала любові глибшої,
Якщо б не зрадив мені із іншою.
Нехай й твій світ колись так зніжнішає…
Нехай знайде те, чого шукав.
…Любов весніє в мені усмішками…
Любов, яку ти заколисав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769563
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.01.2018
автор: Христина Рикмас