А нас вбивають, з землі стирають.
За правду неньку закриють рот.
Ріками крові життя змивають.
Коли цей світ зробить поворот.
Заплаче мати, заплаче батько.
А сина, доньки, уже нема.
Їх повбивали, людські обранці.
Яких тримає ще тут земля.
А ми кричали, а ми просили.
Просили жити, життя це дар.
Його забрали, це найдорожче.
Ми є непотріб, для їхніх справ.
Для них ці гроші, як лихоманка.
Вона забрала у них серця.
Земля для мене, моя обранка.
А ви руйнуєте людські життя.
Не хочу чути я обіцянки.
Не хочу чути з брехливих вуст.
Нехай згорає от ця цигарка.
Нехай згорає гнилий трон.
На ньому гнилі вже повростало.
Брехня все ллється з секунди в рік.
Сини вмирають, доньки вмирають.
А з рота лізе смоли потік.
Чорніший від ночі, чорніший від чорного моря.
Темніють душі, а ви царі.
Прийде той час щоб і ви злетіли.
Злетіли швидко униз згори.
І щоб летіли і в ваше тіло.
Встромляли біль і щоб кров лилась.
Щоб не вмирали, а щоб безсмертно.
Ви в муках бачили своє життя.
Чому ви право собі узяли.
Що вам судити кому вмирать.
Ви є не Бог, щоб життя згасало.
І ми напишем для вас указ.
Ми хочем жити, ми хочем правди.
Ми Українці сильний народ.
Ми вже повстали, ми не згасаєм.
Ми ще запалим життя висот.
Ще Україна засміється.
І прийде судний день для вас.
Душа розквітне, ще все вернеться.
Ми свій закон напишемо для вас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769266
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 02.01.2018
автор: LIV13