Ліворуч хто? Непримиренний
Інструмент
З компонентом призупинення.
Весь оркестр німіє в
Своїй грі,
Коли ти шерехом ідеш
Біля втомлених
Музикантів,
Згадавши, що загубив
Ключа від дому,
Який давно не твій.
Та жест тримання його в руці
Нагадує,
Що прихисток можливий,
Але непостійний, як і все.
Не сумуй, бо всякий сум – то тягар,
Данина тоді найважча – Час.
Мусиш віддавати його на поталу
Демонам минулого.
Вони шматуватимуть його, мов зграя
Вовків загнаного оленя.
Дістань ліпше з шафи костюм
Бешкетної дитини.
Пригадай, як надихала тебе
Колись жага пізнання.
Кожна мить була сирим тлом
Для фантазій,
А не ліфтом, який зупинився між поверхами.
Віднаджуй спогади про тих,
Хто не згадає про тебе й у моменти радості.
У час півсторіччя не йди до води.
Вона бреше, що розкаже таємницю,
А насправді випере з тебе
Душу,
Вижере всю поживну рухливість
І засолить, щоб стримів згодом
Тільки твій хребет.
Я могла би це сказати,
Та ти й так усе знаєш.
Відчуй це сьогодні,
Коли лягатимеш спати.
І викинь нарешті ключа.
P. S. Benjamin Lew - Comme Tout Embue, Tout Danse
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769194
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.01.2018
автор: Олена Ганько