Дитинство забрело в луги ромашкові,
Переплелись де ніжність і тепло.
І ми були так схожі з неваляшками,
Вгорі над нами сонечко плило.
А далі юність в сукні з горошинами,
Вітала й бігла якось водночас,
Злітала понад пишними жоржинами,
Лукаво посміхалася до нас.
І тільки після трапези весільної
Життя подібне стало рушнику,
Коли пішли дорогою ми спільною,
Хай нелегкою, але ж вибрали таку.
Вже у човні, штормами геть розгойданім,
Плило подружнє молоде життя,
Засіяне і квітами, й незгодами,
Й словами непростими каяття.
Хоч скоро крила наші вже притомляться,
Все ж вірю: посміхнеться доля нам,
Бо щастя є не тільки у жертовності,
А і в хмільному запаху вина,
Яке ми вип’ємо сімейством, міцно спаяним,
Коли зберуться за столом усі,
І зрозумієм, що життя не згаяне,
Якщо сидить тут рід у всій красі.
26.10.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769043
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.12.2017
автор: Ганна Верес