В кущах щось метушилось.
Горобці гуртом там бились.
Пил і пух з кущів летіло.
Все в кущах цвірінькотіло.
Горобець один з верху
В кущ впав лапками зверху.
Там лежав він на спині.
Не ворушиться? Аж ні.
Ніби крикнув хтось: - Атас!
Горобці замовкли враз.
Галас, щебет припинився.
Горобець один розбився.
Як пташки змогли додуть,
Що лежачого не б'ють.
Тож, ніхто не став чекать,
Горобці мерщій втікать.
А лежачий оглянувся,
Встав на лапки й стрепенувся.
Як нічого й не було,
Полетів в своє кубло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769038
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.12.2017
автор: Сокол