Просто. Моро́зно. Під ногами лапатий вчорашній рипить.
Хтось спонтанний і серйозний почуттями у ніжне серце цілить.
Смолянисту життя нездола́нність перейти, перебути, спалити
Із-за гір виринаючим сонцебагаттям. Кохати ще треба вміти.
Навіжені думки, мов кресляр, що повторює коло…
І без неба, як птах сонцекрилий, на устах мов гіркавість кедрова
Проростати в тобі так невміло, помирати в чеканні святково…
Ми у нашому вчора і в сьогодні – нестримному, на краєчку блакиті – раптові
Ти – моя траекторія, вектор, спазм і вогнем пульсуюче зап’ястя.
Просто. Морозно. Зима роздарує свій крам…
На краєчку блакиті зорями дихати майбутньому нашому вдасться?
...та ніколи нe дам загубитись своім почуттям...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768797
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.12.2017
автор: Радомір