Весніє.
Та що ж, коли так недоречно…
Земля, що вже спала безпечно –
Стривожена і сумна…
Образа.
Бо як же вона старалась,
Шматками наметів вкривалась,
Та марно, хоч ще не весна…
То ж сумно.
І ворон стривожено кряче
В надії, що він хоч, одначе,
Накличе морози й сніги.
А зараз…
У настрою стан – невагомість.
Чомусь не сприймає свідомість
Похмурості навкруги…
Природа.
Колись, як цариця владна.
Тепер – вже й зимі непідвладна,
Умита невчасним дощем.
Надія.
Вона ж помирає остання…
Хай будуть почуті прохання –
Зимову красу повернем!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768697
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 29.12.2017
автор: ЮНата