Там, де прийшла зима,
там, де засох Серет...
Там, де сили нема
кроки робити вперед.
Там, де живеш,як ніч.
Ранків давно не було.
Ставила сотні свіч,
а сонце не йшло й не йшло...
Вимісила боліт,
виміряла шляхів,
так, що немилий світ.
Так, що немає слів.
Іноді ти мовчиш...
Я дослухаюсь. Ще...
Ніби і не болиш,
та якийсь дивний щем.
Ніби іще живу.
Ніби іще дивлюсь...
Пальцями за стіну
міцно собі вчеплюсь.
Думаю - Що воно?
Темінь... Невже навік?
Коротке німе кіно,
де ти мені міриш вік...
Де я дивлюсь у бік,
там, де колись, раніш,
бачила сонця лик
й теплий писався вірш.
А вчора, якось, дивлюсь -
а пересохло ВСЕ...
Ніщо не трима. Зірвусь
і вітром мене знесе.
Іноді ти мовчиш...
Іноді я мовчу.
Пишеться зимний вірш
і я за вітром лечу.
29.12.17.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768682
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 29.12.2017
автор: Di Agonal