Обридло, геть обридло бути в масці,
На шкіру м’яко тисне силікон,
Та ну, мала, ми ж не герої казки
Про зайчика і золотий тромбон*.
Я жартома кажу тобі: «Принцесо…»,
Хоч сам – не принц і не супергерой,
Я не воджу вітрильників по плесу
І не співаю, як Pianoboy .
Та що казати? Ти сама все знаєш:
Хто я, кому, навіщо і чому,
Ти просто мовчки із думок зчитаєш,
Чи вибрав я сумУ, а чи тюрму.
Чи вибрав я любов, чи п’яну радість,
Чи витягнув я шістку чи туза.
Як ти казала – Заздрість, любий, заздрість?
Ех, ти… Мала… Стрибучая коза…
А я завжди писатиму для тебе,
І про любов писатиму, й багно,
Коли потреба і, коли не треба,
А щодо інших – зовсім все одно.
Цурайся, відрікайся - як завгодно,
Тримай дистанцію чи інтервал,
Не боголюбно, не богоугодно,
Що віддаю тобі увесь свій шал.
А гратися у хованки набридло,
Ховайся, не ховайся – все одно
Знайдуть та вимастять, немов повидлом
Ненависті та заздрощів …ом
* Мається на увазі казка В. Нестайка "Пригоди в лісовій школі"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768621
Рубрика:
дата надходження 29.12.2017
автор: Синій Вовк