Дія перша
Сцена перша
(Ліс біля табору Аттіли. Ніч. Промені місяця відбиваються у недалекому струмку. Одабелла сама.)
ОДАБЕЛЛА
Плач ти тепер невпинно,
серце моє. У час цей тихий, коли сплять
навіть тигри, самотня
я тут броджу довкола.
(я тут броджу довкола).
Бо я завжди (завжди) годину цю жду
і кличу.
О! На цих хмарах в мороці
не твій лик, отче, відбився?..
Небо! Ти вже іншим зробилося!
Моїм Форесто лишився.
Притиш же, о річко, твій вічний шум,
вітре, спинись на мить (спинись на мить),
хай душ моїх улюблених
голос до мене летить.
Притиш же, річко, вічний шум,
вітре, спинись на мить (спинись на мить),
хай душ моїх улюблених
голос до мене летить.
Голос до мене (до мене) летить.
Тут чути кроки!
Сцена друга
(Входить Форесто в одежі варвара)
ФОРЕСТО
Пані!
ОДАБЕЛЛА
О, Боже!
ФОРЕСТО
Знайшов нарешті!
ОДАБЕЛЛА
Так... його голос!
Ти...ти! Форесто? Це ти, мій коханий?
Форесто, я млію! І серце стає!
Ти відпихаєш? Ти став жорстоким?
ФОРЕСТО
Інший раніше жах викликав?
ОДАБЕЛЛА
(приходячи до тями)
Ох! Що ти кажеш?
ФОРЕСТО
Будь щира зі мною:
про все дізнався, щоб тебе знайти!
Я від любові, палкої, чумної,
страх весь утратив – в ліс цей прийшов!
І тут побачив – варварка ти...
Варварка ти...
І тут побачив – варварка ти...
ОДАБЕЛЛА
Ти!.. Ти, Форесто, мовиш отак?
Ти мовиш отак?
Ти!.. Ти, Форесто, мовиш отак?
ФОРЕСТО
Так, упізнай – все той же я,
що ти зреклась, невірна;
тут між піснями й чашами
убивцям твій сміх безмірний...
Край наш лежить у попелі,
та розум твій не знає,
що батька вже немає
(що батька вже немає)
від горя (від горя) та біди.
Край наш у попелі,
та розум твій не знає,
що батька вже немає
від горя та біди...
Край наш лежить у попелі,
та розум твій не знає
що батька там вже немає
від горя, немає батька
від горя та від біди...
Що батька вже немає
від горя та від біди,
від біди та горя,
від горя та від біди, та від біди,
від горя та біди,
від горя, від горя та біди.
ОДАБЕЛЛА
Форесто, вбий мечем своїм,
та не вбивай словами;
не проклинай нещасну ти –
страшна незгода між нами!
Можеш в душі читати все
з неба висот, мій отче, –
йому скажи, що клекоче
помста жахлива (лиш помста),
(помста) в мені завжди.
Отче, скажи ти,
йому скажи, що клекоче
помста жахлива, помста жахлива,
помста жахлива в мені завжди.
Помста жахлива, помста жахлива,
помста жахлива, помста в мені завжди.
Помста жахлива, помста в мені завжди.
Лиш помста, лиш помста є завжди.
ФОРЕСТО
Йди! Скажи, хай знає звір лукавий –
сам лишусь я згасить його славу.
ОДАБЕЛЛА
Ох! В ім’я батьків наших і Бога.
Ах! Послухай чи вбий у печалі!
ФОРЕСТО
Що говориш?
ОДАБЕЛЛА
Форесто, ти ж знаєш,
як Юдіта спасла весь Ізраїль?
В день, коли ти вважався убитим
разом з батьком на ратному полі,
повторити Юдітину долю
Одабелла присягу дала.
ФОРЕСТО
Ох! Що я чую!
ОДАБЕЛЛА
Ось меч цій потворі
я тримаю! Господь наш так хоче.
ФОРЕСТО
Одабелло, впаду тобі в ноги...
ОДАБЕЛЛА
Йди в обійми! Щоб мужність зросла!
ФОРЕСТО Й ОДАБЕЛЛА
О, в обіймах ти сп’яняєш,
радосте вічна, неупинна!
В мить щасливу ти звільняєш
нас від горя і журби!
Ах! Тут зливаються у тиші
наші дві душі в єдину...
нас підтримує і тішить
лиш надія боротьби (лиш боротьби).
Лиш надія боротьби,
лиш надія боротьби.
О, в обіймах ти сп’яняєш,
радосте вічна, неупинна!
В мить щасливу ти звільняєш
нас від горя і журби!
Ах! Тут зливаються у тиші
наші дві душі в єдину...
Нас підтримує і тішить
лиш надія боротьби (лиш боротьби).
Лиш надія боротьби,
лиш надія боротьби.
Так, лиш надія (надія) боротьби.
Так, лиш надія (надія) боротьби.
Боротьби, боротьби, боротьби.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768252
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 26.12.2017
автор: Валерій Яковчук