Ловити губами сніжинки, зі смаком неба і солі (такої звично земної в руках у старої двірнички),
Любити забуті мелодії й дерева засніжено-голі, бурчати на прикру кригу і порвані рукавички.
Сміятися безтурботно, розсипавши, мов зірниці, вогні гірлянд новорічних і білих ночей зимових.
Боятись холодних поглядів душ безпощадно ницих, вгортатися в теплі коци і шарфики кольорові.
Любити всім серцем зиму — таку от примхливу пані, не гнатися за морями, не йти з теплом за екватор,
Ліпити зі снігу сонце… Замерзлі і трішки п’яні, від щастя, глінтвейну й кави — кому, як не нам то знати?
Ліпити зі снігу сонце. Робити з подиху птаха, цілунком, морозом, вітром летітиме він над світом…
А потім клубком згорнувшись, вдихати твій теплий запах, і, мов кошеня маленьке, ховати під серцем літо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768087
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.12.2017
автор: Marika