І кожний чомусь прагне в мене встромити своє:
Кохання, надії, думки, сподівання чи мрії…
Коли фільтрувати все це мені сил не стає,
Я тисну «delete» – і зникають набридливі змії.
Я теж не без того: беру, що погано лежить,
Позичити можу емоцію, образ чи слово,
Зробити своєю не мною народжену мить,
Чужими сльозами наповнити келих святково...
Багато не треба: захланність – це гріх, та не мій.
Від тебе достатньо хоча б аромату фіалок.
Фіалками пахне вогненний поранений змій.
Тепер це і мій аромат – смерті дохлих русалок.
03.09.2017 р.
Кажуть, що кістки, що гниють, пахнуть фіалками…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767888
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.12.2017
автор: Маргарита Шеверногая (Каменева)