Я так втомився від кричущих тем,
А ви все мимрите " руїна-Україна".
Та подивіться ж - он каштан цвіте,
А он веселка гне покірну спину.
Ну де мені ті фарби роздобуть,
Долить в слова погожі, променисті,
Щоб кожен з вас збагнув прекрасну суть,
Зачудувавшись зоряним намистом.
Не стачить фарб в художників усіх
І слів, найкращих слів ніяк не досить,
Щоб передати дивний спів коси
І запах трав покладених в покоси
Хай песимістам, як на ту біду,
(Що так чекали неземного раю)
Хрущі над вишнями Шевченківські гудуть
І соловейки срібну тишу крають.
Від хникання не рушить з місця віз,
А лиш в серцях поглибляться руїни...
Геть з-під коліс зневірені до сліз!!!
Бере розгін, помалу, УКРАЇНА !!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767723
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.12.2017
автор: Валентин Довбиш