Він полюбляв злостиві слухи,
Ще й сам додати щось любив.
Про зло, хвороби, про розлуки
Він без розбору говорив.
Та якось сам відчув провину
За гріх, неправедне життя.
Й приніс священику повинну
Й сердечне, щире каяття.
Благав, що здатен все зробити,
Лише, щоб згладити свій гріх…
І став священика просити
Про допомогу чоловік.
Отець сказав перину взяти,
Піднятись на найвищий дах,
Її розрізати, порвати
Й пустити пір’я по вітрах.
Хоч здалось дивним це завдання,
Та чоловік не нарікав.
І про блискуче виконання
Священику він звітував.
- Ну, що, тепер нема гріхів? –
Отцю поставив він питання.
- Та ні, - священик відповів,
Бо це було не все завдання!
Тепер іди, збери все пір’я…
В очах помітив здивування,
Продовжив: - Маю я довір’я,
Що в тебе щире покаяння,
Та вже не можна возмістити
Ту шкоду, що твоє злослів'я
Всім людям встигло причинити!
Твої слова, як пух і пір’я…
Не в силі все компенсувати
Ти навіть щирим каяттям…
Злостиві слухи – не зібрати! –
Візьми урок на все життя!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767714
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.12.2017
автор: ЮНата