На сході ніжиться заграва,
З гори струмить святе джерельце,
Якби хто знав, як рання слава
Отруює дитяче серце!
Це тля, що облипає ружу,
І золота голівка в’яне,
Це змій, що смокче її душу
І в вічне пекло ціпко тягне.
Ряснії оплески на сцені,
Увага, спалахи і квіти…
Вродливі діти – це мішені,
Планети, що зійшли з орбіти.
Зерно, що впало на дорогу,
Стає сміттям й дочасно гине,
Як твій талант не служить Богу,
То й те, що маєш, Бог відніме!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767510
Рубрика: Духовна поезія
дата надходження 22.12.2017
автор: Протоієрей Роман