ВУДІ ПОЛ ҐРЕЙ
УВЕРТЮРА
ВПЕВНЕНО, НАЧЕ ВЕЗУВІЙ,
ВІРОЛОМНО ВРІЗАЄТЬСЯ,
ВІБРУЮЧИЙ ПРУТЕНЬ,
У ТВОЄ ТРЕМТЯЧЕ ЛОНО,
ЗДРИГАЄШСЯ УСІМ ТІЛОМ,
В’ЮНКОЮ ЗМІЄЮ ЗВИВАЄШСЯ,
ПАЛКО ЦІЛУЄШ У СПРАГЛІ ГУБИ,
ГАРЯЧЕ ОБНІМАЄШ МОГУТНЄ ТІЛО,
СЛОВА КОХАННЯ ШЕПОЧЕШ:
«ЛЮБИЙ! РІДНЕНЬКИЙ! СОЛОДЕНЬКИЙ, ТИ МІЙ!»,
ЖАДАННЯ, БАЖАННЯ, НАСОЛОДИ
ПРАГНЕШ, ВОЛАЄШ ПРОДОВЖЕННЯ
БЕЗ УПИНУ, ДО БОЛЮ, БЕЗ СПИНУ,
«ТЕБЕ НЕ ПОКИНУ Й ДО СКОНУ!»,
ОБІЦЯЄШ, ПОВТОРЮЄШ,
РАПТОМ, РАНЕНОЮ ПТАХОЮ
ЗНЕСИЛЕНО ПАДАЄШ,
ВРАЗ ЗАСИНАЄШ.
НЕВИПАДКОВА ЗУСТРІЧ
РОМАНТИЧНИЙ НАТЮРМОРТ
-«Привіт, Іринко! Радий тебе бачити! Як справи?» - здивовано споглядаю знайому по інституту.
-«Володю, привіт! От так зустріч! У мене усе гаразд! Я тут проїздом. А ти?» - вона зовсім не змінилася. Подумки, я завжди називав її персиком.
У неї усе було довершене. Довге, русяве волосся рівними пасмами лягало на тендітні плечі, невеличкі, тугі груди-персики вперто випиналися з під тоненької, на пів-прозорої кофтини, струнке, спортивне тіло, вдягнене у куценьку спідничку було налите як молодий, ледь стиглий персик. Коли у Криму їздили вранці на роботу, в сад, ми завжди сиділи поряд. Наші тіла ледь доторкалися і я відчував жар її гарячого тіла. Поїздка, як завжди, закінчувалась надто швидко. Я першим зіскакував зі старенької машини ГАЗ і галантно подавав Іринці руку. А потім ми не бачились аж до пізнього вечора. Я кохав її мовчки, мріяв про неї ночами, але й думки не допускав признатися у своїх почуттях. Боявся порушити ті хвилини щастя, якими я насолоджувався протягом ранкових поїздок.
-« Працюю учителем. Усе життя мріяв повернутися до Верховини.» - зашарівшись від збудження, опускаю очі.
-«А ти, Іринко? Працюєш, продовжуєш навчання?» - запитую.
-«Та ні. З мене цілком досить і одного диплому. Наразі я у роздумах. Ще не визначилася чим буду займатись! Ти пам’ятаєш наше спільне літо в Криму? Дотики наших тіл. Короткі бесіди. Ти був такий сором’язливий.» - ніби прочитала мої думки.
-«А ти була такою красунею. Я свідомість втрачав від одного погляду твоїх блакитних очей.» - зізнаюся я нарешті.
-«І ти мовчав? От дурник! Тобі слід було без слів, пальчиком поманити. І я враз була б твоя» - жартівливо відповідає красуня.
-«Не може бути. Так все просто. Не віриться?» - жартома відповідаю.
-«Ти коли на себе останній раз у дзеркало дивився?» - запитує, враз зашарівшись.
-«Ну, сьогодні. І що?» - невпевнено відповідаю
-«А те, що у тебе, красунчику, пів інституту дівчат закохані були»- з нотками ревнощів відповідає.
-«Жартуєш?» - не вірю її словам.
-«Зовсім ні!» - серйозно продовжує.
-«І ти теж у мене закохана була?» з цікавістю запитую.
-«Авжеж, дурнику!» - тулиться до мене красуня, закохано дивлячись мені у вічі.
-«Не може бути! Не вірю!» - пробую дразнити її, все ще не усвідомлюючи до чого вона веде.
-«Володику! Я тебе хочу!» - враз вигукує красуня, байдуже, що поряд купа людей.
-«Що?» - все ще не вірю своїм вухам.
-«Та веди ти мене, нарешті, до готелю, чи що?» - збуджено продовжує Іринка.
-«Дай я тебе хоч поцілую?» - я починаю, не на жарт, заводитись.
-«Не чіпай, бо не втримаюсь, і, зґвалтую тебе прямо тут, у магазині» -красуня, на повному серйозі, зупиняє мене.
Я купую пляшку шампанського, коробку цукерків і фрукти. Ми бігом рухаємось у напрямку єдиного готелю.
-«Марно гроші витрачаєш!» - кепкує з мене.
-«Чому?» - здивовано запитую.
-«Чому? Чому? Часу у нас на це не буде. Ось чому. Ти думаєш я перлася з Івано-Франківська, щоб тут шампанське розпивати? Ще чого. Напитися я і вдома встигну. А кохатися з тобою хочу на тверезу голову. Щоб на усе життя запам’яталося!» - збуджено продовжує.
А дальше усе відбувалося наче в тумані.
-«Іринко! Сонечко ти моє! Я тебе кохаю! Виходь за мене заміж!» -шепочу з просоння. Мені відповідає підозріла тиша. Зриваюся з ліжка. Іринки й слід простив. На столі записка.
-«Володику! Ти був неперевершений! Вибачай, що не попрощалася. Поїхала додому. У мене в суботу весілля. Мій майбутній чоловік офіцер КГБ. Квартира у центрі міста. У мене буде власне авто, на роботу влаштовуватися не потрібно. Відпочиватиму літом на кращих курортах Союзу. Ось так, усе банально! Не сумуй! У тебе все буде O.K. Можеш мені повірити!
Ох, ти ж романтику невиправний! А ніч, насправді, була шалена!
Прощай, красунчику! Я нашу ніч запам’ятаю на усе життя!»
Того вечора я напився до поросячого виску, з горя, а може з радості. Байдуже!
/ Ця романтична історія склалася з безлічі не пов'язаних із собою фактів, і, тому ніякого відношення до реальності не має. Буйна фантазія - ось і усе./
11:00 -12:00 21 12 2017 Івано-Франківськ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767431
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.12.2017
автор: Woody Paul Grey