Минає рік-великі здвиги.
Для вічності це наче миги.
Та і для людства у серйоз
-Ніяк не спиниш паровоз.
У кожного свої діла.
Міркуй завзято голова
За працю, дім і відпочінок.
Тікай від рокових помилок...
Себе залишимо в покої,
Підем на шлях у чисте поле.
І знову повернемо в ліс,
Який нас налякав колись.
А як тварини там в лісу,
Коли навколо все в снігу?
Невже вони в берлозі сплять?
Чи як вовки-йдуть полювать?
Чи всі як зайчики тремтять:
У котру ж сторону тікать?
Чи лосі начебто вони?
Роги наставили собі.
Чи наче білка погуляли,
Якоїсь страви назбирали?
Стрибає білка як бажа,
Лісним звірям не заважа.
Що бачимо ми в лісі ще?
Як їжачок до сну іде.
Лисиць побачим: ну хитрющі.
Які в них лапи загребущі.
Ведмеді, дикі кабани,
Фазани й деякі птахи.
Тваринне царство-мир тварин.
І нас у чомусь він навчив...
Підем до дому з лісу ми,
Бо вечоріе в далині.
Чекають кожного хатки
На рідній дорогій землі.
Тварини лізуть у печери,
Не треба їм "робити нерви".
Нам час вертатися додому,
Бо вечоріє вже навколо.
У кожного своє життя
-Хвилюється за своє "я".
Піклується він про рідню,
Щоб залишитись на плаву.
Ну а людина має змогу
-Прохати в Бога допомогу.
Його люби і прославляй,
Свої гріхи перемагай.
І приклад брати у житті
Ми завжди можемо в Христі.
Він стука в двері кожен час
-Звертається в серцях до нас.
Грудень 2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767333
Рубрика: Стихи, которые не вошли в рубрику
дата надходження 21.12.2017
автор: Капелька