Такого снігу вже давно не бачив я.
Казковим килимом укрилися поля.
Пухнастий, білий, лижі грузнуть до землі,
А я радію. Я від щастя на крилі.
Я зупинюся у полоні сніговім
І враз наповнюся я почуттям новим.
Завмерло все! Яка чудова мить!
Зимовий спокій. Серце більше не болить.
Нема проблем, немає суєти.
Кричу я снігу: “Не спиняйсь. Лети!”
Я вдячний Богу, що красу цю дарував,
Що від комфорту, благ всіх, відірвав,
Що на одинці можу бути я з Творцем,
Стоять й молитись с запорошеним лицем,
Що можу з Богом я відверто говорить.
Хіба на світі є за цю найкраща мить?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767311
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 21.12.2017
автор: Валерій