Людині хочеться розваг.
Ялинку прикрашають.
Безжально зрубують її.
Вже мертву наряжають.
Вона живицею так пахне.
Це ллється кров її.
Танцюють коло неї діти.
Радіють їх батьки.
Була прикрасою у лісі.
І радість дарувала.
Пташок від холоду і вітру
у вітах зігрівала.
Зайчатка прибігали грітись.
Під нею ночували.
Весни чекала разом з ними.
Прийшли-життя зрубали.
В столицю головну ялинку
аж від Карпат везуть.
І урочисто всіх вітають.
На свято всі ідуть.
Цей давній звичай убивати.
Ніхто і не збагне.
Що саме з ним прийде до хати
погане і лихе.
Життя ж бо двічі не дається
нікому на землі.
Та людям хочеться розваг
в зимово-сніжні дні.
Коли Господь творив людину
Він владу її дав.
Щоб захищала все живе.
Ніхто щоб не страждав.
Осуджуйте мене за правду
не хитрого вірша.
Та кров живицею стікає
в нім з кожного рядка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767107
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.12.2017
автор: zhmerinchanka