Ти знаєш, вже пройшло з десяток років ...
Я лиш сьогодні зрозумів.
Розмова ця за кавою так наче ні про що
Була твоєю битвою. А я не відповів …
А може просто зрозуміти не мав права,
Бо хтось важливий б цього не хотів …
Така сьогодні ця мені важлива кава,
Тоді мені не можна було слів …
Я б зараз знову повернувся за цей столик,
Я б зараз знав усі свої слова.
Та там порожньо. Тільки цей знайомий ролик.
Та ні. Це музика жива …
Це грає хтось тут на роялі. Мою мелодію. Мої слова.
Я завмираю. Я майже вмираю.
Це ти. На цьому кріслі. Ти краще граєш ще, як я.
Підходжу ближче. Музика твоя на мою щось тепер не схожа.
Це навіть і не вальс. Далека як луна …
І це вже зовсім інша панна.
Задумалась про щось. І справжня, і зовсім трішки неземна …
Не дивиться навколо.
Послухаю, поки не прожене. Забув я цю рояля мову …
Забув, що в музики теж є слова …
Забув, що у житті немає післямови …
І ти сьогоднішня на ту так дуже схожа, хоч і здаля ...
Бо музика – в якомусь глибокому сенсі буття
Це і є намальоване нами життя …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766759
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.12.2017
автор: Дружня рука