Прощавай, моє загублене кохання!
Десь з тобою залишились сподівання,
Дивні мрії і нечувані думки.
Відчайдушно щось хотілося знайти…
Саме те, чого, напевно, бракувало.
І того, що у житті не вистачало
Теж бажалося десь у тобі знайти…
Прощавай, мій нездійсненний сон!
Ти безжально брав мене в полон
Навіть в день, коли все яскравіло
І життєвістю буття усе кипіло.
Я ж жила не тут, але й не там…
В божевіллі довіряла лиш словам
Що від тебе тихо наслухалась,
Від яких змінити світ бажалось,
Але ти тих слів не розумів і сам…
Прощавай, спаплюжене життя!
Вже нікому не потрібні почуття,
Що в душі пекельністю кипіли.
Я радію – маю знову сили,
Що вертаються у тіло і буття.
З ними інше відчуваю майбуття,
Інший шлях і світ свого бажання.
Прощавайте, всі мої страждання!
Зустрічаю я нове життя!
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766699
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.12.2017
автор: Вікторія Скуратовська-Кравченко