[b]А ти не скажеш крихітко мені
Чому в твоїх зіницях тінь грози
Й чому маленькі краплі бірюзи,
Змахнули митю рученьки бліді?
Вже ранок, бачиш, нишком на вікно
Гардину синю зачіпив із неба,
Тому, малюче, плакати не треба,
Сміється ж сонцем синє полотно.
Дитятко миле, знаю, як пече,
Й чому ховаєш від усіх на трішки
Задумане чоло у бархат мішки,
Смикнувши його лапку і плече.
Мій перший друже, названий Вітьок,
Моє з сумною долею дитя,
Як жаль, що свідком твого є життя:
Китайський ситець вицвілих ляльок.
Та сотня десь сирітських рандеву,
Що з вірою й тривогою в очах
Й мені прощальне мовили в дверя́х:
"А можна я вас мамою назву?"
[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766304
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.12.2017
автор: Лілея1